8 квітня Літературне читання Зірка Мензатюк ПИСАНКА Великодня казка

Зірка Мензатюк

Зірка Захаріївна Мензатюк - українська письменниця-казкарка, журналіст. Вона народилася 21 жовтня 1954 року в селі Мамаївцях Кіцманського району Чернівецької області. Писати почала, коли вчилася у другому класі. Закінчивши школу, Зірка вступила на факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка.Закінчивши у 1977 році університет з червоним дипломом, вона працювала кореспондентом газети «Радянська Україна». Робота була цікавою і відповідальною, проте скоро письменниця стала відчувати, що пише не про те, не так, як хоче, тому відмовилася від кар'єри, залишила газету і присвятила себе творчості для дітей. З 1995 року Зірка Мензатюк — член Національної Спілки письменників України. З 1997 року письменниця веде в дитячому журналі «Соняшник» рубрики «Храми України», «Фортеці України», «Щоб любити», «Щоденник мандрівника». З 2004 року — автор рубрики про святині України в освітній радіопередачі для школярів «АБЦ» Національного радіо. Казки письменниці почали друкувати в журналах «Барвінок», «Соняшник», «Малятко», у закордонному журналі «Веселка», який виходив у США і Словаччині.Зірка Мензатюк — лауреат міжнародного літературного конкурсу у США, літературної премії імені Лесі Українки, Наталі Забіли.

ПИСАНКА

Великодня казка

- Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак! - закудкудакала курка на весь двір. - Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці золотий жовток. Кудкудак!
Під хатою на стільчику грілась проти сонечка бабуня Марія.
-    Яйце? Та кругле, біленьке! Візьму його на писанку.
І вона поклала яйце в решето до таких же, як воно, білих та кругленьких. 
Тоді розтопила ярого воску:
-    Ходи-но, Івасику, писанки писати!
Взяла бабуня писачок. Р-раз! - і лягла на яйце гаряча лінія. Два! - і розкреслилось яйце навхрест.
-    Бабулю, чуєш, бабуню! - запитав Івасик. - Що це за квіточка у тебе намалювалася?
-    То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого.
-    Бабуню, чуєш, бабуню! - знов Івасик. - А що то за цяточки-крапочки навхрест між промінням?
-    Не цяточки, Івасику. То чарівні знаки дощу.
Розписала бабуня писанку, в фарбі пофарбувала, - і стала писанка доладна, барвиста!
Настав Великдень. Покликала бабуня Марія Петрика, Івасика, Оксанку, Василинку - всіх своїх онучат.
-    Нате, онучата, по писанці. Гайда викочуватись!
Покотив Івась свою писанку:
-    Ану, хто до неї докотити зуміє?
Котять діти писанками; на них вербички, та хрестики, та клинці-вітрячки, та вигадливі поясочки так і мерехтять!
А в небі сонце сміється, світлом розлипається.
-    Чи будеш ти, сонечко, весь рік щедро світити? - питає в нього яйце-писанка.
-    Буду, буду, бо на тобі мій таємний, знак. Ти котишся - мене до землі приворожуєш!
-    А чи будеш, дощику, землю поливати, зілля напувати?
-    Буду, буду, бо на тобі і мій знак магічний. Ти по землі котишся - мої струни-срібнодзвони до неї прив’язуєш!..
По двору курка нипала. Стала, видивляється на писанку.
-    Що воно за яйце-райце, барвисте й зірчасте? Мабуть, самого сонця дитя. Я б такого зроду не знесла...
А писанка котиться по землі: тож буде сонце, будуть дощі й роси, буде в світі щастя! Хто його шукатиме - неодмінно знайде.

-Чи сподобалася тобі казочка? Чим? (Напиши).